Роман "Тигролови" — перший пригодницький роман в українській літературі

⇒ Іван Багряний увійшов в українську літературу не тільки своїм напруженим, емоційним стилем художньої мови, не тільки сміливістю своїх думок та безкомпромісністю їх викладу, коли йшлося про правду та про совість автора, але й тим, що розвинув новий жанровий різновид у нашій літературі — пригодницький роман.

⇒ Що таке пригодницький роман як жанр? Це різновид роману взагалі; це велике прозове епічне полотно, яке зображує події динамічно, на персонажів чатують численні небезпеки і непередбачувані повороти подій. Саме таким постає перед читачем роман Івана Багряного "Тигролови".

⇒ У цьому творі багато автобіографічних мотивів: сам письменник був засуджений, також втік з потяга, який мав доправити його до міста ув'язнення, якийсь час боровся за життя із дикою природою, потім зустрів родину українців... Усі ці події зображено за участі головного персонажа твору Григорія Многогрішного. Дуже динамічно й оригінально починається роман: образ дракона — символічне втілення образу поїзда, який летить крізь простір, а в ньому — "вороги народу", засуджені системою. Григорій Многогрішний постає перед нами людиною великої волі, великого розуму та надзвичайної духовної сили, він вночі вистрибує з потяга, він розуміє, що може загинути у тайзі від голоду чи від іклів диких звірів, але тут проявляється одна з головних рис характеру Многогрішного: він згоден ризикувати життям, але у рівному двобої, а не тоді, коли його намагаються зламати нечесно, підступністю і наклепами, безпідставними звинуваченнями та фізичними тортурами.

⇒ Григорій Многогрішний знайомиться із родиною українських поселенців на Далекому Сході. Поселення Зелений Клин, описане Іваном Багряним, існувало насправді, існує і досі. Зараз у ньому мешкає трохи менше мільйона етнічних українців. Родина Сірків приймає Григорія до своєї хати, вони вбачаються йому людьми загартованими та безстрашними, такими, яким був він сам. Наталка, дівчина, яка згодом стане дружиною Григорія, викликає у мене справжнє захоплення: пристосована до життя у складних умовах тайги, вона нічого не боїться. У тексті роману українці, що поселилися на Далекому Сході, названі "уссурійськими козаками". І насправді, ці люди зберегли усі традиції нашого народу, підтвердження чому ми знаходимо у описі святкування Різдва, зберегли незламний дух народного характеру, "душевну козаччину", вони не бояться навіть тигрів, на яких полюють. Мені здається, людина не боїться нічого, поки почуває себе вільною, перебуває у гармонії із собою та світом... Але, зважаючи на історичні умови, не всім випадає таке щастя.

⇒ Я думаю, що назва "Тигролови" може бути трактована у двох аспектах. По-перше, це буквальне її значення: від полювання на тигрів, яким займається родина українців у цьому далекому поселенні. Але тигроловами є й працівники НКВД, зокрема майор Медвин. Тільки в іншому розумінні: він є ловцем людських душ, який намагається зловити їх у лещата системи, зламати, понівечити назавжди. На щастя, із Григорієм Многогрішним йому це не вдається, Григорій мститься Медвинові.

⇒ Роман "Тигролови" є захоплюючим твором, як і інші пригодницькі романи високої художньої якості у світовій літературі. Під пером Івана Багряного вдало переплітаються тема кохання, тема збереження власної гідності у антигуманних суспільних умовах, мотиви втечі та помсти, мотиви небезпеки та боротьби. Це й робить твір справжнім пригодницьким романом.

⇒ Мені подобається, що поруч із гострим сюжетом, який динамічно розвивається, Іван Багряний вкладає у свій твір і глибокі роздуми про Україну і долю народу, вміщуючи їх і в авторську мову, й у вуста героїв твору. Іван Багряний бачив багато страшних епізодів за свого життя: пережив допити, ув'язнення, бачив усі страхіття більшовизму, згодом емігрував за кордон. Свій досвід, усе, чого не знали звичайні люди, які чули лише про те, наскільки "веселіше стало жити", письменник передав у своїх творах, зокрема й в "Тигроловах". Роман "Тигролови" — перший пригодницький роман в українській літературі, справжній гімн сильній незламній особистості. Я думаю, з цього твору варто винести історичні свідчення суперечливої епохи і повчитися у персонажів сміливості, справедливості й сили духу, які є важливими рисами справжньої людини усіх часів.

Аналіз твору Івана Багряного "Тигролови" 

Літературний рід: епос. Жанр: пригодницький роман. Тема: зображення трагічної долі людини-особистості в радянському тоталітарному режимі. Головна ідея: перемога добра над злом; за будь-яких обставин кожен передусім має бути Людиною. 

Головні герої: Григорій Многогрішний (молодий український інже-нер-авіатор); родина Сірків: Наталка, Гриць та їхні батьки — Денис Сір­ко й Сірчиха; майор НКВС Медвин. Сюжет: утеча Григорія Многогрішного з «ешелону смерті» (етапного спецпотягу НКВС, що перевозив смертників ГУЛАГу до Сибіру) — перебування Григорія в родині Сірків — поїздка головного героя з на­званим братом Грицьком Сірком до Хабаровська — переслідування Григорія — зустріч Многогрішного з Медвиним у тайзі й розправа з ма­йором — утеча закоханих Григорія й Наталки за кордон СРСР (події відбуваються в 30-х роках XX ст.). Літературознавці про твір. Цим твором, на думку Юрія Шевельо-ва, Іван Багряний утвердив саме «український пригодницький роман, український своїм духом, усім спрямуванням своїх ідей, почуттів, ха­рактерів». 

→ Основним композиційним принципом, за яким побудовано роман, є принцип дихотомії, тобто сюжетні лінії розгортаються пара­лельно, протиставляються і зіставляються. Григорію Многогрішному протистоїть майор НКВС Медвин, цей новітній тигролов, який пере­слідує волелюбного українського юнака, не прирученого тоталітарним режимом «тигра». Григорій — правнук гетьмана Дем’яна Многогрішно­го (1668-1672), який боровся проти окупації України московськими царями, через що його заслали на каторгу до Сибіру. У такий спосіб ро­маніст підкреслює спадкоємність волелюбних ідей українців і головно­го героя, коріння якого сягають часів Запорозької Січі. 

→ Образ Григорія Многогрішного набуває символічного значення: він уособлює нескоре­ну й волелюбну Україну, кращі сини якої борються за її незалежність. Уже в зав’язці «Тигроловів» змальовано два експреси, які мчаться си­бірськими просторами. Ці поїзди автор порівнює з драконами. Один із них («шістдесят вагонів-коробок — шістдесят суглобів у дракона») — це «еше­лон смерті», яким везуть на каторжні роботи в’язнів. Серед них і Много­грішний, який на ходу вистрибує з вагона і цим сміливим вчинком вселяє в серця численних в’язнів надію, що зі сталінським режимом можна й потріб­но боротися. Другий ешелон — комфортабельний експрес — віз партійну еліту, ударників, інженерів, авіаторів, прокурорів, військових, працівників «революційної законності», які чинили беззаконня, одне слово, «відпові­дальних товаришів». 

Отже, існує два світи в одній державі — світ репресій, пекла, мук, пітьми і світ ілюзорного раю, примарного вільного життя. Так вимальовується антилюдяний образ радянської імперії (М. Ткачук).

Іван Багряний — визначний український прозаїк і публіцист. Його твори — захопливі та глибокі. В романах письменника годі шукати лише позитивних і негативних персонажів. Тут немає однозначності, а є цікаві перипетії. Як не було однотипності і в його житті, коли від перипетій часто захоплювало дух. Дізнайтеся про Івана Багряного більше!

Іван Багряний (Іван Павлович Лозов'ягін) вписав своє ім'я в історію як найвидатніший письменник-емігрант з Радянського Союзу.Українська інтелігенція так званої „старої” еміграції виїхала за кордон під час національно-визвольного руху 1917-1920-х pp., а Іванові Багряному довелось „жити під окупантом”.

Іван Багряний народився 2 жовтня 1906 р. в с. Куземин на Полтавщині (тепер Сумська область) у родині робітника-маляра.У 1912-1916 pp. хлопець навчався в церковнопарафіяльній школі в Охтирці, згодом у вищій початковій школі та у Краснопільській художньо-керамічній школі.

1922 року починається період трудової діяльності і активного громадсько-політичного життя: він то завполіт цукроварні, то окружний політінспектор в Охтирській міліції, то вчитель малювання в колонії для безпритульних і сиріт. 1925 року вийшов із комсомолу. Щоб «збагатитись враженнями» (вислів Івана Багряного), побував на Донбасі, в Криму, на Кубані.

1925 року Іван працював у Кам’янці-Подільському ілюстратором у газеті «Червоний кордон», надрукував у ній свої перші вірші.Того ж 1925 року Іван під псевдонімом І. Полярний видав в Охтирці невеличку збірку «Чорні силуети: П’ять оповідань».

1926 року Іван вступив до Київського художнього інституту (КХІ), якого через матеріальну скруту та упереджене ставлення керівництва закінчити не вдалося. Навчаючись в КХІ, виходить зі спілки «Плуг», вступає до опозиційного літературного об’єднання МАРС («Майстерня революційного слова»), де зближується з самовимогливими митцями слова: Валер’яном Підмогильним, Євгеном Плужником, Борисом Антоненком-Давидовичем, Григорієм Косинкою, Тодосем Осьмачкою та іншими, яких пізніше було піддано нищівній критиці з боку офіційної радянської критики та всіляко переслідувано. Саме в цей період Іван Багряний активно працював і друкувався в журналах«Глобус», «Всесвіт», «Життя й революція», «Червоний шлях» та інших.

У 1920-х роках видає низку поетичних творів: збірку віршів «До меж заказаних», поеми «Монголія» та «Ave, Марія» (невдовзі була заборонена цензурою і вилучена з книготоргівлі), п’єсу «Бузок» про графоманів.1930 року побачив світ роман у віршах «Скелька». Офіційною реакцією на роман стала стаття О. Правдюка «Куркульським шляхом» в журналі «Критика», де автор говорить: «…Від самого початку поет став співцем куркульської ідеології і до сьогодні залишається таким…».

В ув’язненні та на засланні

1. 16 квітня 1932 року його заарештували в Харкові й звинуватили «в проведенні контрреволюційної агітації» за допомогою його літературних творів, таких як поема «Ave Maria», історичний роман «Скелька», поеми «Тінь», «Вандея», «Гутенберг», соціальна сатира «Батіг».
2. Багряний пробув 11 місяців у камері одиночного ув’язнення у внутрішній тюрмі ГПУ. А 25 жовтня 1932 року його звільнили з-під варти і на три роки відправили до спецпоселень Далекого Сходу. Про період перебування Івана Багряного на Далекому Сході в 1932—1937 роках досі мало відомостей: Охотське море, тайга, життя серед українців Зеленого Клину. Утеча в Україну та арешт у дорозі, новий термін (3 роки) — тепер уже в таборі БАМТАБу.
3. Точних даних про час повернення Івана Багряного із заслання немає: 16 червня 1938 року повторно арештований та відсидів у Харківській в’язниці УДБ-НКВС на Холодній горі. Йому пред’являють нове звинувачення — участь чи навіть керівництво у націоналістичній контрреволюційній організації.
4. Хоч тривали довгі дні знущань та допитів, Акт про закінчення слідства 26 березня 1939 року з висунутими проти нього обвинуваченнями І. Багряний не підписав. 1 квітня 1940 року прийнято постанову, в якій відзначалося, що всі свідчення про контрреволюційну діяльність належать до 1928 — 1932 років, за що він уже був засуджений, а «…інших даних про антирадянську діяльність Багряного-Лозов’ягіна слідством не добуто». Хворий, знесилений, Іван Багряний повертається в Охтирку.
5. Автобіографічні подробиці про ці п’ять років життя — арешт, тортури, втечу із заслання й повернення на батьківщину — письменник використав у романі «Сад Гетсиманський».

Характеристика творчості

→ Західні дослідники творчості Івана Багряного відзначали унікальну здатність письменника до «кошмарного гротеску», неабиякого гумору серед відчаю, оптимізму — серед трагедії в глухій війні, що проводиться на величезних просторах євразійської імперії.

→ Юзеф Лободовський твердить, що «Сад Гетсиманський» перевищує силою вислову все, що дотепер на цю тему було написано, з другого ж боку — є виразним свідченням глибокого гуманізму автора, що на самому дні пекла зумів побачити людські прикмети навіть у найозвіріліших осібняків”.

→ Популярність іншого роману «Тигролови», що його Юрій Шерех вважав утвердженням жанру українського пригодницького роману, — «українського всім своїм духом, усім спрямуванням, усіми ідеями, почуттями, характерами», спричинилася до пародіювання Мосендзом та Кленом образу багрянівського Григорія Многогрішного.

→ Так з’явився гумористичний Горотак, що на думку Лавріненка, читався радше як беззлобний дружній шарж. Зате незадовго до смерті письменника, а саме 1963 року, з’явився друком плід заздрості й ненависті до Багряного, схоже, що витвір аноніма, бо псевдонім і досі не розшифровано, — брудна книженція «На літературному базарі. Поезія, проза і публіцистика Івана Багряного».